Тепло, їжа і трохи радості: Карітас України співпрацює з акцією «Папа для України»

Картина, яку можна було спостерігати у цей липневий день, ззовні не мала у собі нічого надзвичайного. Діти їдуть відпочивати на канікули – звична метушня, речі, усмішки, гамір, заклопотані дорослі і діти, які вже всі у передчутті моря, сонця і розваг. Втім, за плечима цих дітей те, що і дорослому нелегко винести. Попасна, Щастя, Станиця Луганська, Новотошківське, Талаківка – ці назви населених пунктів Донеччини та Луганщини щодня лунають у зведеннях із зони АТО. А там – серед щоденних обстрілів, у так званій «сірій зоні» живуть діти. Вчаться у школі, допомагають батькам, граються з друзями, мріють. От тільки очі їхні не по-дитячому серйозні. «Вони живуть у постійному стресі, під постійними обстрілами – розповідає педіатр Ірина Шаповалова журналістам, яка супроводжу дітей. – Діти не сплять ночами, тому їм треба просто відпочити». А діти – завжди залишаються дітьми. З радістю розповідають про свої плани на відпочинок – завести нові знайомства, набратись вражень, покупатись у морі…

Ця поїздка 258 дітей до табору у Хорватії стала можлива завдяки спільному проекту Карітасу України та Міністерства з питань тимчасово окупованих територій за фінансової підтримки гуманітарної ініціативи «Папа для України». Карітас України одним з перших відгукнувся на спеціальну гуманітарну акцію Святішого Отця Франциска, запропонувавши Технічному комітету цілу низку різних видів діяльності, які покликані допомогти людям, що постраждали чи не найбільше, тим хто проживає у населених пунктах, найближчих до лінії конфлікту. Допомогти, підтримати, зрозуміти – ці слова завжди є ключовими у діяльності Карітасу, який надає допомогу всім потребуючим, незалежно від політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, мови або інших ознак. Співробітники Карітасу приходять на допомогу всім, хто потребує соціальної допомоги та захисту, аби сприяти духовному та моральному відродженню людей. І у цьому наші цілі дуже співзвучні з місією Ініціативи «Папа для України». Важливо не просто надати допомогу людям, а й зрозуміти, підтримати, вивести з кризи. Так у табір до Хорватії разом з дітьми поїхали лікарі, соціальні працівники та психологи – за допомогою місцевих соціальних служб відбирались саме ті мешканці населених пунктів з лінії зіткнення, кому була вкрай необхідна соціальна та психологічна реабілітація, відновлення.

Людина та її потребами завжди була в центрі уваги Карітасу, – за сухими цифрами наданої гуманітарної допомоги, ховаються складні людські долі. У рамках ініціативи «Папа для України» Карітасу були виділені кошти на надання допомоги у «сірій зоні» – паливо для обігріву, мобільні пункти надання гуманітарної допомоги, продуктові набори для найбільш потребуючих. Зокрема було надано понад 1200 тон паливних брикетів для 700 родин, 500 родин отримали електрообігрівачі, 600 – базові набори медикаментів. Всі ці цифри підпадають під звичне житейське визначення «підготовка до зими». Втім. для жителів населених пунктів вдовж лінії розмежування зима – це далеко не новорічні свята і подарунки. Пухнастий сніг, який так всіх радує, тут означає холод в оселях, а найкращим подарунком стає не візит святого Миколая з мішком гостинців, а соціального працівника Карітасу з паливними брикетами чи обігрівачем. Здавалось би – прості позначки у списках – а значить, комусь ще стало тепліше.

 

Оскільки Карітас – це  не тільки національне представництво у Києві, а й ряд регіональних Карітасів, багато з яких з початком конфлікту почали працювати на Сході України, ряд грантів на допомогу потребуючим надавався через регіональні представництва. Втім, філософія допомоги скрізь однакова – людина в центрі уваги, її потреби та проблеми.

Кожен приїзд у «сіру зону» для команд Карітасів з Краматорська, Запоріжжя та Маріуполя – організацій які відповідають за проекти Карітасу України для «сірої зони» – це зустрічі з людьми, тисячі історій простих людей, через долі яких пройшла війна і яким можна хоч трохи допомогти. Прифронтові села та містечка Луганської та Донецької областей, зазвичай, обходять увагою. Хто міг – виїхав, а залишились  здебільшого самотні матері з неповнолітніми дітьми та пенсіонери, чимало з яких також мають хронічні захворювання.

Людмила з донькою Дашею, інвалідом з дитинства, живуть в Бердянському. Вона допомагає працівникам Карітасу вести облік та роздавати гуманітарну допомогу мешканцям Ще на початку конфлікту їхній будинок був напівзруйнований, але вони так і продовжують жити у селищі. «Виїжджати не хочу, – розповідає Людмила. – Нема куди. Поки оформиш документи, виплати, поки влаштуєшся на роботу, дитину в школу. А тут ми всіх знаємо. Так і живемо під обстрілами». Школи у Бердянському нема. Даша їздить до школи у Виноградному. Щодня. У візочку. Добре, якщо підбере попутка, а так 30 хвилин мамі пішки з візочком до автобусу, а там ще 45 хвилин їзди. Даші подобається, що школа маленька і що всі діти навчаються в одному класі. Вона звикла. Продуктовий набір від Карітасу – підтримка маленькій родині, яка намагається вижити серед руїн.

Нінель Олександрівна живе сама. Син з родиною давно виїхав до Маріуполя. Вона щойно отримала від Карітасу паливні брикети і розповідає про своє нелегке життя:  «За що нам таке горе – не знаю. Жили ми тихо, спокійно, нікого не чіпали. У нас хазяйство було –  кози, кролі. Запорожець на ходу був – он розбитий стоїть. Син ходив раніше в море, рибу ловив. Тепер мін понаставляли, і нікуди не вийдеш. Зараз ми без гуманітарної допомоги просто не проживемо. Оці брикети від Карітасу –справжній подарунок. Я вже не знала, як мені дожити, так було холодно. А горять вони добре. Дрова і вугілля зараз дорогі. А хату ще нагріти треба, вона вся дме. Як вітер є – “співає” як музична шкатулка. Дах весь побитий, кругом тазики стоять, все тече. Приїздили, сказали, що мені дах міняти не можна, бо він тримає стіни. Я навіть павутиння зі стін не знімаю – так менше сиплеться.. Снаряд впав в городі, вся стіна в дірках. Знаєте, як сопілка співає? Отак співає хата, коли вітер сильний…  Нінель Олександрівна також отримує від Карітасу і  допомогу ліками, – має інвалідність.

Команди Карітасу працювали у посиленому режимі, розповсюджуючи допомогу в Авдіївці, Мар’їнці, Попасній, Красногоріці, Залізному, Андріївці, Нижньому, Тошківцях, Золотому, Родино, Новоіванівці та інших населених пунктах буферної зони.

«Для мене особисто було дуже важливо приєднатися до роботи команди під час роздачі допомоги, – під час поїздки, ми здійснювали також домашні візити, спілкувалися з людьми, – розповідає Максим Бондаренко, менеджер проектів Карітасу України. – Важко спостерігати як бавляться діти на зруйнованому обстрілами дитячому майданчику навколо занедбаних будинків, в той час як їх батьки з надією запитують, коли нарешті буде мир і просять, щоб про них не забували. Для нас у Карітасі дуже важливо не просто надати матеріальну допомогу у вигляді брикетів чи продуктового набору, але й поспілкуватись із людьми, приділивши їм свою увагу, та запевнити, що про них не забули».

Події в Авдіївці у лютому 2017 року, коли місто було ізольоване від струму, газо- і водопостачання, а тисячі людей опинилися на вулиці при мінусовій температурі,  беззахисні та незабезпечені, показали, наскільки треба бути готовим до мобільного реагування на різкі зміни ситуації. Саме тому, за підтримки ініціативи «Папа для України» Карітасом було придбано обладнання для трьох модульних мобільних пунктів – наметів швидкого реагування, які, завдяки Мальтійській Службі Допомоги, забезпечені ще й польовими кухнями, витратні матеріали для яких також закупляються в рамках ініціативи «Папа для України».

Допомога з Ватикану через Карітас Маріуполь прийшла і до прифронтової Мар’їнки.  Місто, по околиці якого проходить фронт під вогнем щодня. Ніхто не гарантує, що завтра не постраждають відремонтовані будинки. Ремонти тут йдуть паралельно з руйнуваннями  – адже людям треба десь жити і благодійники свідомо йдуть на цей ризик, розуміючи, що часто людям просто нікуди виїхати.

За програмою відбудови були відновлені вікна у 75 приватних будинках. Нові пластикові вікна поставили в будинки жителів пільгових. Карітас Маріуполь вже рік працює в Мар’їнці, і ми добре знаємо про поточну ситуацію. За останні півроку вона змінилася не в кращий бік, зросла кількість обстрілів. Районна адміністрація взялася за відновлення 21-го будинку, багатоповерхівок в основному. Ми працюємо з приватними будівлями. Намагаємося допомагати не тільки людям, а й адміністрації, щоб вони розуміли, з ким ми працюємо, з ким – інша організація, щоб не було перетинів. Для нас це дуже важливо», – розповідає менеджер проекту Анастасія Сулеїна.

Пенсіонерка Лідія Добриніна змушена була побудувати в будинку ще одну піч. Інакше опалювати кімнати в напівзруйнованому будинку було неможливо. Газопровід був пошкоджений ще в 2014 році, після першого обстрілу. Весь цей час вона з дочкою і внуком залишалася в будинку. «24 червня 2014 року снаряд потрапив в дах. Кухня у нас теж розбита. Снаряд був у дворі, зачепився за дерево. Це єдине, що врятувало нас», – розповідає вона Лідія Добриніна, якій саме встановили нові вікна.

«Загалом, за оцінками міжнародних організацій, у буферній зоні на сьогодні проживає понад 400 тисяч людей. Ми працюємо, намагаючись охопити якомога ширше коло людей, та надати допомогу тим, хто цього потребує найбільше», – зазначає Григорій Селещук, директор розвитку гуманітарних програм Карітасу України. – На жаль, зараз ми є свідками того, що допомога Україні скорочується. В минулому році програми ООН були профінансовані лише на 20%, – багато організацій на цьому тлі згортає свою діяльність, особливо, коли мова йде про міжнародні організації. Натомість Карітас навпаки розширює свої можливості для роботи, і ми докладаємо максимум зусиль для того, щоби помагати людям там, де вони потребують цього найбільше. Добре, що є такі ініціативи як «Папа для України», які фінансують проекти допомоги».