Зростає городина і надія на мир

За документами проект «Їжа на кожен день», який реалізовувала Асоціація Милосердя «Еммануїл», закінчився ще в квітні. Саме тоді жителям прифронтових селищ були видані близько 40 найменувань овочів та посівна картопля. Але це один з тих проектів, за яким приємно спостерігати. Він не закінчується роздачами чи звітами, а «росте і дозріває». Люди, які живуть біля самої лінії зіткнення, за ці чотири роки воєнних дій неймовірно виснажились від війни, втомились переховуватись у підвалах, перебиватись на «гуманітарці». Вони хочуть нормального життя, безпеки і впевненості в завтрашньому дні. Саме тому люди засівали городи навіть між обстрілами – головне було вкинути насіння в землю і сподіватися на урожай, на життя, на мир. А городи, які зараз буяють зеленню, дають хоч якусь ілюзію нормальності і вселяють надію на забезпечену їжею зиму.  

Сім’ї, які в рамках проекту отримали насіння для посадки, мають типові для прифронту історії: обстріляні, зруйновані будинки, поранення, втрати… Це люди, які на початку бойових дій пробували кудись виїжджати, поневірялись, а потім повертались в своє напівзруйноване жило, бо дім є дім.

Так трапилось і з сім`єю Бикових з смт. Луганського. В сім’ї – двоє неповнолітніх дітей. Вони з гіркотою згадують 2015 рік, як почалися обстріли і їм нікуди було виїжджати. Родина тоді на два тижні тікала в сусіднє село, де було бомбосховище.  А коли повернулась додому, то в будинку вже не було ані вікон, ані стелі, а дах нагадував сито. Тоді родина не знала як жити далі. Будинок ремонтували підручними матеріалами, з городу витягували уламки, щоб засадити землю.  Коли розпочався проект «Їжа на кожен день», родина дуже зраділа можливості отримати насіння, бо, за будь-яких умов, засаджений город дасть можливість забезпечити себе на всю зиму овочами і консервацією.

Часом війна не просто вривалась в дім градами чи осколками, а прокладала лінію розмежування між сусідами, родичами, коханими. В смт Луганське, жила сім’я Світлани Колесник. З початком боїв посилились проблеми між нею і чоловіком… До війни все ніби було добре: робота, будинок, щастя. Потім тікали від війни, винаймали житло, почалось безгрішшя, скандали. Зрештою, додому Світлана поверталась сама з дитиною, зараз живе в зруйнованому обстрілами батьківському домі. Хоч і вдалось влаштуватись в школу на пів ставки, але коштів не вистачає навіть на необхідні речі. Допомагає город. За надане насіння, дуже вдячна, бо знову ж таки, засаджений город дає надію, що вона і дитина матимуть що їсти.

Ірина Івашова з Бахмутки, живе з родиною в так званій «червоній зоні», тому кулі та снаряди часом залітають в її двір. Розповідає, що одразу за її городом вже починається непідконтрольна територія. Жити там вкрай небезпечно, але покидати власний будинок та роботу родина Ірини не хоче. Пані Ірина працює вчителем молодших класів в школі, а її чоловік – на залізниці. Їхні доньки переїхали у безпечні місця, кличуть батьків до себе, але ті відмовляються, бо знають, що діти самі живуть в орендованих квартирах. То ж життя під кулями продовжується. Родина тримає невелике господарство та землю. Місце є, але не завжди є чим садити. Тому вони також дуже зраділи насінню для посадки.  

Загалом за час проекту 11500 жителів прифронтових територій отримали допомогу у вигляді насіння овочів. Минулого року в рамках проекту «Їжа на кожен день» було зібрано понад 700 тон овочів, і цьогоріч, разом з нашими бенефіціарами, сподіваємось на щедрі врожаї.