Зневоднений Донбас: проблеми з водопостачанням у зоні АТО та спроби їх вирішення

Практичність прислів’я “вода – це життя” мешканці зони АТО в останні три роки відчувають як ніколи гостро й боляче. Розірваний лінією фронту, Донбас лишається сполучений водогонами – справжніми кровоносними судинами, які не дають українському регіону остаточно розсипатися.

Новинарня” побувала у відрядженні на Донбасі і дізналася, які проблеми з водопостачанням спіткають мешканців Донецької та Луганської областей і як їм можна зарадити.

Авдіївка: рік без води

Якщо скласти докупи дні без води, що їх за період війни прожили мешканці прифронтової Авдіївки, вийде рік. Про це “Новинарні” розповідає заступник керівника військово-цивільної адміністрації міста Роман Шахов.

Заступник керівника військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Роман Шахов. Фото: Олена Максименко

“Сам канал знаходиться на підконтрольній Україні території, потім він проходить в тому числі по території окупованій, вода поступає на Донецьку фільтрувальну станцію. ДФС розташована майже на лінії розмежування, тобто нам вона непідконтрольна, – пояснює Шахов. – Працюють на ДФС здебільшого люди, котрі проживають на непідконтрольній нам території. На станції вода обробляється і подається до нас двома лініями по 1200 міліметрів в діаметрі”.

Донецька фільтрувальна станція

 

Саме із зупинками фільтрувальної станції пов’язані більшість побутових бід місцевого населення.

“У зв’язку з бойовими діями виникають різні проблеми, – говорить пан Роман у коментарі “Новинарні”. – Найпоширеніша – це пошкодження лінії електропередач, яка живить ДФС. Все електричне обладнання, відповідно, перестає працювати. Також мають місце «прильоти» в саму станцію — відтак пошкодження обладнання, промислових приміщень”.

Після таких випадків потрібно через СЦКК запросити “режим тиші” , який можна чекати кілька днів.

Під час зупинок ДФС проблему частково вирішує встановлений резервуар питного водопостачання на водонасосній станції об’ємом 4000 кубічних метрів. За словами Шахова, коли вимикаються насоси з ДФС, якими качають воду на місто, в резервуарі залишається певний запас води. Така вода подається в Авдіївку погодинно, щоб місто на ній протрималося довше.

“Донецька фільтрувальна станція – це предмет особливої уваги, наш головний біль, – говорить в. о. директора департаменту житлово-комунального господарства Донецької обласної держадміністрації Лариса Гусєва. – Там постійно присутні міжнародні спостерігачі, ОБСЄ, представники цього Спільного центру (контролю і координації — СЦКК)”.

“Ситуації виникають різні… Тоді з двох сторін ми пишемо листи на СЦКК, щоб отримати підтвердження безпеки ремонтних робіт. Якщо і там, і там дають такі гарантії, кампанія «Вода Донбасу» або ж працівники обленерго виходять та виконують ремонтні роботи», — розповідає пані Гусєва.

“Люди вранці роблять коридор, щоб завести туди ремонтну бригаду, і бригада працює, іноді перебуваючи між двома сторонами, під постійним обстрілом”, — каже заступник голови міськВЦА Шахов.

Кожна зупинка водонасосної станції позначається також і на якості води – десь вода застоюється, десь дається взнаки пошкоджене обладнання.

“Водне” графіті на стіні будинку в Авдіївці. Фото: Олена Максименко

У місті, за словами Шахова, будуть буритися десять свердловин, які зможуть надати близько 50 кубів на добу – це планується виконати у 2017 році. На додачу, зусиллями благодійних організації буде пробурено ще десять свердловин із водою для технічних потреб.

Борги для біженців-повертанців

Місцеві мешканці нарікають і на іншу проблему: чимало з тих, хто втік із міста під час гарячих боїв та вернувся додому за рік, мають “сюрприз” у вигляді шаленого боргу за воду, котрою по суті вони не користувалися. Працівниця місцевого музею Світлана, психолог за освітою, говорить, що доводилося навіть надавати людям психологічну поміч, аби оговтатися від шоку.

“Така проблема є, на жаль. Я не знаю, навіщо постачальник води це робить, – коментує ситуацію Роман Шахов. – Якщо в людини стоїть прилад обліку, то відповідно, вона платить за витрачені кубічні метри. Коли закінчується термін повірки, вони починають нараховувати за нормою споживання. Такі нарахування виникають, якщо люди використовують воду за нормою споживання. Люди, коли виїжджають надовго, ідуть до водопостачальника, пишуть відповідну заяву, мовляв, ми, в силу таких-то обставин, не будемо користуватися вашою послугою. Можна просто опломбувати крани абощо – у них буде інформація про цю людину. Якщо ж людина не прийшла, то звідкіля комп’ютер може знати у абонентському відділі, що людини немає?..”

Втім, складно уявити ситуацію, коли б людина, тікаючи з міста під обстрілами та рятуючи найцінніше, встигла би при цьому побігати із заявою по інстанціях.

Черга по воду в Авдіївці під час загострення в лютому 2017. Фото: Володимир Скоростецький, “Народна армія”

Лариса Гусєва запевняє: “Це питання вирішується окремо в кожному випадку. Є норматив, є закони України, де чітко зазначено: якщо є лічильник, то сплачується за лічильником, якщо його немає, то всі нарахування за воду проводяться по кількості мешканців або по площі квартири. Рішення можливі різні”.

“У військово-цивільній адміністрації міста Авдіївка складалися списки людей, які виїхали і в місті не проживали, ці списки були надані компанії «Вода Донбасу», яка постачає цю воду; проводилася реструктуризація цих боргів, але повторюю – в кожному випадку індивідуальний підхід”, – підкреслює представниця обласної адміністрації, що базується в Краматорську.

“Вода Донеччини” на 20 мільярдів. Або 15

В ОДА наголошують: на сьогодні система водопостачання Донецької області є унікальною. На всій території України немає більше такої системи. Щоб подати воду від Слов’янська до Маріуполя, вона проходить по водогонах аж 260 кілометрів.

Маршрут такий:

  • Зі Слов’янська вода подається під Донецьк на Донецьку фільтрувальну станцію, яка працює в “сірій зоні”.
  • Поруч, під Горлівкою (неконтрольована територія), розташована також насосна станція першого підйому, з 2-го Донецького водогону, який зі Слов’янська доходить практично до міста Горлівка.
  • Далі ще насосна станція – іде перекачування води з 2-го Донецького водогону на Південно-Донбаський водогін, який бере початок під Горлівкою. Він забезпечує водою підконтрольні Україні Покровськ, Селідове, Добропільський і Волноваський райони та Маріуполь.
  • Відрізок цього Південно-Донбаського водогону на сьогодні забезпечує водою також Мар’їнку та Красногорівку.
  • Місто Авдіївка отримує воду від Донецької фільтрувальної станції.

Інфографіка: доопрацювання “Новинарні

“Ця система водопостачання є унікальною, її неможливо розірвати, – пояснює керівник ЖКГ ДонОДА Лариса Гусєва. – Будувалася вона в 1930-х роках, чавунні водогони там — ще з 40-х років. Щоб перебудувати цю систему, потрібно 20 мільярдів гривень (це дуже приблизні розрахунки) та десять років. Цього в нас немає, адже воду людям потрібно подавати постійно”.

В. о. директора департаменту ЖКГ Донецької облдержадміністрації Лариса Гусєва. Фото: Олена Максименко

Пані Лариса є одним з авторів та ініціаторів проекту “Вода Донеччини” – програми реконструкції системи водозабезпечення області. Вона говорить майже завченим текстом – настільки глибоко вжилася і дослідила всі “больові точки” справи.

Проект пройшов попередні слухання у голови області Павла Жебрівського, допрацьований і найближчим часом буде винесений на розгляд колегії облдержадміністрації. Якщо програму затвердять члени колегії, почнеться реалізація її першого етапу.

Павло Жебрівський і Олександр Євдокимов на нараді робочої групи. Фото з ФБ

 

У засіданнях робочої групи з цього приводу бере участь також Олександр Євдокимов, в.о. гендиректора КП “Компанія «Вода Донбасу»”, що працює по обидва боки лінії розмежування.

Проект програми “Вода Донеччини” передбачає в себе покращення водопостачання на всій території області. Це зокрема ремонт Донецької фільтрувальної станції, а також джерела резервного водопостачання для Авдіївки – свердловини, про які згадувалось вище. У період, якщо буде порушене водопостачання внаслідок бойових дій, можна буде переключати місто на підземні джерела.

“Коли внаслідок бойових дій відбувається порушення Південно-Донбаського водогону, у нас Покровськ, весь Красноармійський район, територія аж до Маріуполя залишаються без водопостачання, – розповідає Лариса Гусєва. – А резервного джерела немає. Тому в нашій програмі є такий захід, як відновлення резервного джерела водопостачання. Для цього потрібно побудувати насосну станцію від Карлівсього водосховища, це коштує приблизно 17 мільйонів гривень. Зараз нам надає допомогу з фінансування цього заходу Міжнародний Червоний Хрест”.

“Наголошу – це резервне джерело водопостачання. Воно буде використовуватися тільки в тому випадку, коли порушиться постачання з головного джерела, Південно-Донбаського водогону”.

У програмі “Вода Донеччини” передбачається забезпечення міст Мар’їнка та Красногорівкана лінії зіткнення. На сьогодні частина Мар’їнки продовжує забезпечуватися через Донецьк. Але це вода технічна, а не питна.

У планах – після Красноармійської фільтрувальної станції прокласти 15 км водогону до Мар’їнки, звідти – до Красногорівки, щоб подати в ці міста нормальну питну воду.

Лариса Гусєва показує цифри і проекти в рамках програми “Вода Донеччини”
(фото – Олена Максименко):

Крім того, передбачено заміну деяких ділянок 2-го Донецького водогону. “Вона передбачає укріплення русла каналу «Сіверський Донець–Донбас» – це робота, яка була почата ще до війни, – коментує чиновниця. – У нас на сьогодні в результаті бойових дій втрати води на каналі становлять до 70%! Є така технологія укріплення русла каналу бентоматами – це німецька технологія, яку ми плануємо застосувати в рамках нашої програми”.

Канал “Сіверський Донець-Донбас”. Фото: РІА Новости

“Програма включає в себе і заміну очисних споруд, 35 каналізаційних колекторів, насосних станцій по водовідведенню, тому що ці системи зруйновані, і це призводить до забруднення навколишнього середовища. Забруднюються річки, поля, підземні водоносні горизонти, адже не відбувається потрібної очистки”, – пояснює Лариса Гусєва “Новинарні”.

Кошторис пропонованої програми на першому етапі – 5 мільярдів гривень – передбачає роботи в найближчі три роки, 2017-2020.

“Загалом, з огляду на обсяги проблем, програма мала б реалізовуватися близько десяти років. На весь цей період – приблизно 15 мільярдів витрат. Але поки що ми створили проект на три роки, щоб подивитися, як він буде виконуватись”, – пояснює Лариса Гусєва.

Укріплювати канал СДД потрібно на протяжності 20 км, але в ОДА виходять із реальних можливостей і наразі планують за три роки зміцнити 5 км русла.

Також у ближчих планах – замінити магістральні водогони, де через воєнні руйнації відбуваються втрати води до 50-60%.

“За три роки ми плануємо зменшити втрати води на 30%; створити для наших міст та районів резервні водосховища, щоб міста могли отримувати воду, якщо зруйновано основний водогін, не по графіку, а цілодобово”, – розповідає керівник ЖКГ.

На програму підуть кошти державного, обласного й місцевих бюджетів, а також міжнародних інвесторів.

Голова ДонОДА Павло Жебрівський, оцінюючи підготовлений проект програми, коментував у соцмережі: “Щодо всіх запропонованих пунктів є технічні рішення та зрозуміле фінансування, крім Авдіївки. За розрахунками спеціалістів, туди треба вкласти щонайменше 500 мільйонів гривень – на 25 тисяч населення. Це дуже затратно. Тому проект щодо Авдіївки поки що залишається відкритим”.

Опріснення солоного Маріуполя

Маріуполь — окремий пункт проекту “Вода Донеччини”. За словами в.о. керівника департаменту ЖКГ області, Маріуполь має резервне джерело водопостачання – Старокримське водосховище. Але в ньому дуже великий сольовий склад води – до 25 міліграмів на літр. Це перевищує граничні нормативи майже вдвічі, така вода не може застосовуватися як питна.

“Відповідно до технічних умов, 30% подається в нормальному стані зі Старокримського водосховища, 70% – з каналу «Сіверський Донець–Донбас», – коментує Гусєва. – Тобто до Маріуполя іде цей самий Південно-Донбаський водогін. Але коли внаслідок бойових дій подача води з цього водогону стає неможливою, то вимушена міра – подача води на Маріуполь тільки зі Старокримського водосховища. Це неприпустимо, бо ця вода не відповідає жодним санітарним нормам”.

Південно-Донбаський водогін. Фото: 112.ua

“Тому в нашій програмі «Вода Донеччини» заплановано в цьому році прокласти водогін приблизно 19 км від Павлопільського водосховища в Новоазовському районі до Старокримського водосховища, побудувати фільтрувальну станцію, яка змогла б очистити цю воду. І тоді Маріуполь буде забезпечено резервним джерелом водопостачання на випадок, коли ми не зможемо подавати туди воду з каналу «Сіверський Донець–Донбас»”, – розповідає Лариса Валентинівна.

Орієнтовна вартість цієї частини робіт – 325 млн. грн.

Крім того, в разі реалізації проекту ця вода стане дешевшою за собівартістю. “Адже не потрібно буде 260 км гнати. А в тарифах на воду у нас 70% вартості – це плата за електроенергію. Якщо вода не буде проходити стільки кілометрів, то собівартість її буде дешевша”, – пояснює керівник комунального сектору області.

Луганщина: безводні бунти

700 км мереж та 124 км магістральних водогонів Луганщини дещо менш зв’язані з окупованими територіями, ніж система Донецької області. Тут черпають воду переважно зі свердловин, зокрема в Кам’янському, Попаснянському та інших районах. Проте “історія хвороби зневоднення” тут триває на порядок довше, аніж сама війна.

У центрі проблеми — приватне підприємство ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” (ЛЕО), яке належить Костянтину Григоришину.
Загальний борг ЛЕО перед українським держпідприємством “Енергоринок” становить понад 5,5 млрд. грн., і приблизно таку саму суму споживачі заборгували самому ЛЕО.

Основні боржники ЛЕО на українській Луганщині – Попаснянський та Лисичанський водоканали, чиї борги накопичувалися з 2004 року і тепер становлять понад 151 і 133 млн. грн. відповідно.

Між тим, майже 90% заборгованості перед фірмою Григоришина – 5 млрд. – “висить” на мешканцях тимчасово окупованих територій (ОРЛО); близько 570 млн. грн. заборгували споживачі з контрольованої частини області, причому левова частина боргу (понад 470 млн.) сформована підприємствами ЖКГ.

Ще одна ознака “переплетення судин”: хоча КП “Попаснянський райводоканал” знаходиться на контрольованій території, основний вид його діяльності — постачання води в ОРЛО.

Основні боржники ЛЕО (дані з ФБ-стоірнки Об’єднання)

Боргова проблема особливо загострювалася восени 2016 року — тоді за електрику, спожиту водоканалом Попасної в жовтні-листопаді, взявся заплатити Міжнародний комітет Червоного Хреста. Але проблема як така нікуди не зникла.

У Лисичанську і Попасній відключення води на два-три тижні стало вже “доброю традицією” – як і протести з перекриттям дороги з цього приводу.

Останнього разу ЛЕО відрубало постачання в липні; тоді проблему поновлення подачі води 40 тисячам людей на українській Луганщині вирішували на рівні Кабінету Міністрів.

Місцеві кажуть – відключають лише “спальні” райони, районів “елітних” проблема не стосується. Люди нарікають, що піднімати воду в руках пішки на дев’ятий поверх (робочі ліфти – “зайва розкіш”) нестерпно важко. Переконані – це питання політичне, а не пов’язане з війною.

У дні й тижні відключення центрального водопостачання жителі Лисичанська п’ють із поганеньких криниць. Фото: Lisichansk.in.ua

Тим часом “Луганське енергетичне об’єднання”, на яке накладено фінансові санкції й арештовано банківські рахунки, попереджає: найгірше може бути ще попереду, “майбутня зима обіцяє бути катастрофічною для Луганської області”.

Прес-служба ЛЕО 29 серпня поширила заяву, в якій сказано, що на сьогодні Об’єднання так і не змогло налагодити повноцінну підготовку до зими – через відсутність коштів протягом всього 2017 року, хронічні неплатежі з ОРЛО й загальну боргову яму, вимушений режим триденки, який не дозволяє виконувати необхідний обсяг роботи, звільнення кваліфікованих фахівців тощо. План капітального ремонту обладнання електромереж виконаний тільки на 43%, тож, мовляв, готуйтеся до нових відключень і колапсу взимку.

ЛЕО просить українську владу про послаблення тиску і зняття фінансових санкцій, накладених фактично через борги сепаратистів, які захопили луганський офіс Об’єднання в липні 2016 року.

З 26 липня НКРЕКУ встановила для Об’єднання новий розмір обов’язкових щодобових відрахувань – більше 30 млн. грн. – при тому, що збір платежів в середньому щодоби становить 3-4 млн. грн., свідчить гендиректор ЛЕО Володимир Грицай.

“Тим часом неконтрольована територія розвивається завдяки майну, захопленому в ЛЕО, і трирічним безкоштовним постачання електроенергії. А саме уряд фактично змушував ЛЕО постачати електрику туди (в ОРЛО)”, – пояснили “Новинарні” в прес-службі Об’єднання.

Так чи інакше, жителі регіону Попасної й Лисичанська, виглядаючи воду в кранах, залишаються заручниками фінансового протистояння Києва й компанії олігарха Григоришина.

Як викручується “Лисичанськводоканал”

Євген Лисенко, директор ЛКСП “Лисичанськводоканал”, вбачає корінь їхньої боргової проблеми у закритті підприємств, що були основними споживачами води. Якщо в 2010 році основним споживачем були юридичні особи, 80% води отримували підприємства, то в 2016-2017 роках, навпаки, основним споживачем є населення – воно отримує 83% води, і лише 17% – іде на підприємства, тепломережу, склозавод та ЖЕКи.

“Заборгованість нашого підприємства почала накопичуватися з 2007 року, основний борг — із 2011 року, – каже Лисенко в коментарі “Новинарні“. – Чому так склалося? У зв’язку з тим, що підприємства в Лисичанську почали закриватися, замість 25 мільйонів кубів води ми зараз подаємо в мережу близько шести. А насосне обладнання діаметром 500, 600, 700 [мм] залишилося”.

“Лисичанськ – це дуже складний водоканал, я навіть не побоюся сказати – один із найскладніших в Україні, – заявляє керівник підприємства. – Є схема оптимізації, яку потрібно виконати, щоб вийти хоча б на нуль за витратами електроенергії. Але вони дуже великі у зв’язку з тим, що великі діаметри трубопроводу. Обсяги подачі води знизилися практично втричі, а енергозатрати які були, такими й лишилися. Перш ніж поміняти двигун на енергозберігаючий, треба виконати заміну труби”.

Як пояснює директор ЛКСП “Лисичанськводоканал”, у 2015-2016 роках на підприємстві робили, що могли, для економії електроенергії – переглянули схеми подачі води, поміняли деяке обладнання.

“Це все у відсотковому співвідношенні дуже й дуже мало. Але ми принаймні два-три мільйони кіловат годин зекономили за півтора роки. Економія в гривнях склала порядку 6 мільйонів”, – каже Євген Лисенко.

Так само, як і на Донеччині, Лисичанський водогін зазнав пошкоджень внаслідок бойових дій, тут відбуваються постійні протікання і втрати води, ремонтні бригади намагаються підлатати уражені ділянки. Проте проблема потребує комплексного підходу й ремонту. Адже обладнання було застаріле й зношене і без “допомоги” сусідської артилерії.

“Є певні проекти, розроблені ще в 2007-2010 роках, – розповідає пан Лисенко. – І в 2016 році ці проекти подали на всі види програм – «Питна вода Луганщини», екологічні програми тощо, щоб вони реалізувалися. Проекти потужні й потрібні. Один із них – заміна Білогорівського водогону, вартість проекту – 65 мільйонів гривень”.

Зі світу по краплі: допомога доброчинців

Якими не були б розбіжності в проблемних питаннях водопостачання, але всі визнають: без волонтерів не вижили б. На допомогу підриваються безліч фондів та організацій різного масштабу: одні готові інвестувати у проект “Вода Донеччини” суми з багатьма нулями, інші возять бутильовану воду бусиками у зневоднену Авдіївку, треті забезпечують живильною рідиною дитячі лікарні окремого міста.

Так, благодійна чеська організація “People in Need” (“Люди в біді”, PIN) встановила у селі Водяному на Маріупольському напрямку, що є “сірою зоною”, два додаткових резервуари об’ємом тисяча літрів кожен. Резервуари – малоефективна річ у великих містах штибу Маріуполя або Покровська, проте для сіл і маленьких містечок це справжнє спасіння.

Той самий PIN взявся також викопати десять додаткових свердловин із технічною водою в Авдіївці.

“Без волонтерів ніяк! – підтверджує в коментарі “Новинарні” заступник керівника військово-цивільної адміністрації міста Роман Шахов. – І ADRA привозила воду, і Червоний Хрест, і PIN, і хто тільки не привозив – і бутильовану, і в цистернах. Технічну воду розвозили і машинами ДСНС, і нашими комунальними, і коксохімзавод надавав нам свого самоскида, який було переобладнано в таку невеличку фляжку об’ємом 17 кубів”.

Міжнародні інвестори підтримують проект “Вода Донеччини”, серед них – Міжнародний комітет Червоного хреста.

“Нам дуже допомагають міжнародні організації, що надають також різні розчини для дезінфекції, необхідні для наших фільтрувальних станцій. На сьогодні це проблематично, немає стільки коштів, аби придбати це в межах бюджету”, – каже керівник департаменту ЖКГ ДонОДА Лариса Гусєва.

А міжнародний благодійний фонд католицької церкви “Карітас Сєвєродонецьк”забезпечив водою низку дитячих лікувальних закладів у Лисичанську.

Отець Юрій Юрчик – другий праворуч. Фото: ФБ “Карітас Сєвєродонецьк”

“Наш фонд був відкритий у квітні цього року, і фактично проект «Вода дітям Лисичанська» – це був перший наш проект, – розповідає “Новинарні” отець Юрій Юрчик, директор БФ “Карітас Сєвєродонецьк”. – Звернулася обласна цивільна адміністрація з проханням допомогти, коли наприкінці травня, на початку червня цього року виникла проблема – було припинено водопостачання в Лисичанську. Ми досить швидко відреагували на це за допомогою технічного комітету «Папа для України», а також за допомогою «Карітасу» Англії і Уельсу – цей проект був профінансований, і ми забезпечили водою два медичних заклади в Лисичанську, соціальний центр для дітей і, крім того, психоневрологічну лікарню”.

За словами отця Юрчика, перший крок був – забезпечення питною водою на щодень, а потім вже закупили обладнання для резервного водопостачання – великі ємкості по тисячі літрів, насоси й труби.

Коментатори погоджуються: загальна увага до руїни на Донбасі може відіграти стимулюючу роль для вирішення в тому числі й давніх проблем — таких, як водопостачання.

“Треба розуміти, що ми не можемо підміняти собою місцеву владу, ми можемо тільки допомогти там, де є найбільша потреба, – говорить отець Юрій. – Проблема води – давня в Луганській області. Дуже часто в містечках, таких як Лисичанськ, наприклад, воду вимикали навіть до війни. А тепер конфлікт поглибив проблему. Треба намагатися діяти в цьому напрямку, щоб якось виходити з кризи і забезпечувати людей. Можливо, це будуть свердловини, можливо, забезпечення відбуватиметься в інший спосіб, але, думаю, ми це продовжимо, якщо буде така можливість”.

Джерело: http://novynarnia.com