Голос України: Гуманітарну допомогу отримали переселенці у П’ятихатках

Представники благодійного фонду «Карітас Кривий Ріг» вручили гуманітарну допомогу внутрішньо переміщеним особам, котрі осіли у П’ятихатках Дніпропетровської області. Голова фонду отець Іван Талайло сам два роки жив у Донецьку, а нині мешкає у Кривому Розі, є настоятелем храму Миколая Чудотворця Української греко-католицької церкви. У рамках акції «Папа для України» він приїхав до нашого міста і привіз гуманітарну допомогу.

Отець Іван Талайло родом зі Львівщини, але до Кривого Рогу переїхав два роки тому. Цей молодий чоловік не є офіційно визнаним вимушеним переселенцем, але він постраждав від військового конфлікту на сході. Коли там тільки розпочиналися воєнні події, і звідти масово виїжджало місцеве населення, отець туди заїхав. Адже ще навчаючись у духовній семінарії, майбутній священик будував плани про свою службу саме на Донеччині….

— Благодійний фонд «Карітас Кривий Ріг» бере участь в акції «Папа для України», — розповідає священик-волонтер. — Завдяки співпраці з нашим обласним фондом ми і змогли взяти під свою опіку внутрішньо переміщених жителів Кривого Рогу, Жовтих Вод, Широкого, Софіївки, а тепер ще й П’ятихаток.

Саме через управління праці та соціального захисту на місцях благодійники охоплюють своєю турботою переселенців зі сходу нашої країни. Для цього беруть списки пільгових категорій таких людей і вже конкретно для них привозяться продуктові набори, а для багатодітних сімей — обігрівачі, ковдри, подушки, постільну білизну.

Робота з паперами забирає в о. Івана чимало часу. Ще більше священик витрачає на дзвінки від зацікавлених людей, котрі телефонують  йому і вдосвіта, і мало не серед ночі. Окрім того, отримавши раз таку допомогу, дехто з переселенців потім її починає вимагати. Однак він на ці нюанси намагається не дуже зважати, адже о. Івану додає наснаги те, що люди підходять і дякують за підтримку.

Чи ж багато переселенців на П’ятихатщині, котрі потребують допомоги? Як повідомила начальник управління соціального захисту П’ятихатського району Світлана Автухович, станом на 11 травня на обліку перебуває 120 сімей внутрішньо переміщених осіб, в яких проживає 204 члени родин. З них 64 — працездатні особи, 66 — пенсіонери, 9 —інваліди, 65 — діти. Із цих 120 сімей 25 отримують державну соціальну допомогу. Шість родин — при народженні дитини, одна — допомогу по догляду за дитиною до трьох років, вісім як одинокі матері, вісім як малозабезпечені родини та дві мають інвалідів з дитинства. Крім того, 68 сім’ям виплачується щомісячна адресна допомога на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг.

За цими цифрами — долі людей. І в управлінні соціального захисту це дуже добре розуміють. Тому й намагаються тепло ставитися до тих, хто внаслідок воєнних дій втратив можливість жити вдома і мати все те, що роками наживалося. Так, наприклад, Лідія Василівна Бондаренко, котра рівно два роки тому приїхала з Горлівки у Лозуватку П’ятихатського району, не може без сліз говорити про добрі серця тих людей, котрі тут працюють.

— Узимку, бувало, приїду сюди замерзла, зморена, то дівчатка і чаєм напоять, і розрадять. Через це нині я до них іду, вже як у свою родину, — зізнається жінка. — Дай, Боже, їм здоров’я, і щоб над нами всіма завжди було тільки мирне небо, щоб не було війни…

Лідія Василівна, як і кожен, хто прийшов до громадської приймальні управління праці, отримала продуктовий набір, в який входить борошно, вівсяні пластівці, цукор, консервований горошок, квасоля, кукурудза, рис, спагеті, макарони, тушонка,  згущене молоко, олія, гречка, сардини, шпроти, приправи, томатна паста, дріжджі, сода, чай, кава, печиво і шоколад.

Завдяки такій акції частина п’ятихатських переселенців змогла не тільки отримати гуманітарну допомогу, а й поспілкуватися із земляками. Спогади про життя, обговорення новин зі сходу об’єднало цих таких різних, на перший погляд, людей. У громадську приймальню управління праці, яке гостинно відкрило свої двері для гостей-благодійників, зійшлися і з’їхалися люди різного віку, вивчала нову для себе територію і малеча. Отець Іван разом зі своїми помічниками працював завзято протягом кількох годин. Його спокійна манера спілкування, терплячість і тепла посмішка, адресована цим знедоленим людям, не могли не справити враження на кожного присутнього. Немає ні найменшого сумніву в тому, що завдяки проведеній ним акції на одну добру справу у світі побільшало.

Джерело: Голос України